Віночок у цих рослин схожий на наперсток чи кінчик пальця, а палець грецьою мовою – дигітус.
Народні назви: наперсник, наперсниця, жовті дзвоники.
Багаторічна трав’яниста рослина 40-100 см заввишки з коротким товстим кореневищем. Прикореневі листки довгасто-ланцетні або ланцетні, опушені, при основі звужені у короткий черешок. Квітки жовті з буруватими жилками зсередини; великі, пониклі, зібрані у довгу однобічну китицю. Цвіте у червні-серпні. Плід – багатонасінна коробочка.
Росте у мішаних та листяних лісах, на галявинах, серед чагарників. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, в Карпатах. Останнім часом вирощують також на квітниках, у затінених місцях парків і лісопарків.
Ця рослина в Ірландії була відома уже в V ст. У XI ст. в Німеччині її застосовували як засіб від водянки. Однак траплялися випадки отруєння через неправильне дозування, і наперстянку деякий час не використовували. Але в кінці XVIII ст. англійський лікар Вайзеринг знайшов в архівах померлої знахарки рецепт наперстянки для лікування складних захворювань серця і вирішив його вивчити. Через 10 років наукового дослідження (у 1785 р.) він увів цю рослину в наукову медицину. Листки наперстянки містять серцеві глікозиди, сапоніни, флавоноїди та деякі інші речовини тому виготовлені на їх основі препарати призначаються при лікуванні складних порушень кровообігу та серцевої діяльності.
Всі органи наперстянки отруйні. Вживання їх тваринами у великій кількості призводить до збудження роботи серця, звуження кровоносних судин, розладу травлення.